Там, у сусіди, - знов бенкет,
на губу всю, з усіх прикмет;
хазяйка - повний етикет -
біжить до льоху.
В замки встромляються ключі,
і витягаються харчі,
і тяга добра у печі,
і мають льоху.

А в мене - колотнеча та зигзаги,
в городі - недорід, в хліву - падіж.
То піч чадить з неправильної тяги,
а то при людях станеться свербіж.

В сусідів - м’ясо у борщі,
на все село хрущать хрящі,
й дочку обсіли геть прищі, -
дозріла, значить.
Це, той, - оглядини у них,
гостей до біса чепурних,
і навіть миршавий жених
співає й скаче.

А в мене - пси сказилися, трикляті,
завили серед ночі, як чорти,
а від тиняння марного по хаті
мозоль устиг набігти та зійти.

Ох, у сусідів швидко п’ють!
А що ж не пити, як дають?
Й додому недалека путь,
і все задурно.
А тут он - жінка й немовля,
і негодоване теля;
та й не худоба дошкуля, -
на серці журно.

Тут в хаті в мене злидні завелися, -
не здихатися, трафив би їх шляк;
та ще - чиряк, завбільшки як кислиця, -
орати треба, а воно ніяк.

Сусіда хлопчака прислав
з запрошенням до їхніх лав;
ну, я спочатку відмовляв,
та він - довбило...
Мабуть, літровку вже огрів
і з цього діла подобрів.
І я пішов, попив-поїв, -
не відпустило.

І посеред загального розгулу
я женихові щось пошепотів,
і жениха неначе вітром здуло,
засватана он плаче в самоті.

Сусід горла собі своє:
мовляв, закон він визнає,
що хто не їсть - той і не п’є, -
й хильнув мускату.
Сіпнувся з місця важний гість,
та тут подав хлопчисько вість:
«Хто не працює - той не їсть,
ти сплутав, тату!»

Й сидів я - в гаманці троячка рвана,
адже ж похмілля завтра не мине, -
притиснувшись до ветхого баяна, -
за нього і покликали мене.

Сусіда другу літру з’їв -
і осовів, і очманів:
схотів послухати мій спів, -
дарма поїли?!
Уперлися мені в боки        
здорові хмурі вахлаки:      
«Співай, паскудо, щоб таки  
не удавили!»                

Уже дійшли веселощі до краю,
вже наречена потай п’є чихир,
і заспівав я «в гаю при Дунаю»
та про червону руту синіх гір.

Потому ще була юха
й до пива ковбаса суха,
спіймали потім жениха
і довго били;
потому - танці під баян,
потому - бійка-прочухан,
а у кінці - тваринний стан
й нестача сили...

Я вже не чув свого баяна хрипів,
та все співав - куди там солов’ю!
І думав я: а з ким би завтра випив
із тих, що з ними я сьогодні п’ю?..

На ранок - спокій там завжди,
і рештків з вечора - пуди;
похмілля їм там - півбіди, -
харчів доволі.
Не лаються, усім на страх,
і борщ у пічці не прочах,
й на комині - кахляний птах
та дві красолі.

А в мене - сум на серці звіку-зроду,
бо доля - безпросвітна та гірка.
Хлепчу я з черпака криничну воду,
латаю міх, а жінка доріка.