Не хочеться жалітися,
та як мені спинитися?
Ой, рідна моя матінко, ой, друзі дорогі!
Боюся, що прокинуться -
й на мене враз накинуться,
бо це ж палата шизиків, тут психи навкруги!

Які завгодно психи є,
і хто із них чим дихає?
Їх колють, морять голодом, їх санітари б’ють.
Сорочками вгамовані,
щоденно все одно вони
те сало, що приносите, до шкурочки жеруть!

«Цидулки» Достоєвського
іще хвилюють декого,
та він не мав уявлення, як тут тріщать чуби!
А описати Гоголю
клінічну психологію -
так він цілком дилогію спалив дощенту би.

Весь час в палаті з психами,
і буйними, і тихими,
і млявого перебігу, - ой, я від них помру!
Один тут, з «принциповістю»,
звихнувся вчора повністю:
«Я хочу - як в Америці!» - кричав на медсестру.

Хоч в стані я нервозному -
іще не втратив розуму,
не встиг ще з глузду з’їхати, хоч скоро буде край.
Сказав своїй тут лікарці:
«Так допекли каліки ці -
що просто божеволію!» - Вона мені: «Стривай!»

Але ж я помічати став:
не маю ні про що уяв,
забув відмінки (ті, що знав) - хоч вчи бери з нуля...
І я прохаю вам одне,
хоч я - не я, а щось дурне:
щоб ви моє... мені... мене - забрали звідсіля!