Зранку в Бо–
рисполю -
я і не
висловлю -
щось з антициклонами не так.
Я стою збентежений,
торсаю одежини,
на перегляд митний, як вахлак.

Я у кінці стояв собі слухняно, -
я зайвини спиртного трошки взяв.
А спереду трясли гладкого пана
відносно контрабандних клятих справ.

Знайшли в трусах свинцеву сіть...
У черзі загорлали:
«Лічильник Гейгера ввімкніть
на всі ці причандали!»

І справді: десь - не з-під руки,
а там, де пахви нижні, -
повитягали два шматки
уранового стрижня.

Ох, як він
ремствував:
«Я ж іно–
земцем став!
Це мій персональний сувенір!»
Та уламки поділу -
на науку злодію -
не пустили поки що в Каїр.

Розвіюємо ми колишній одур:
потрібні нам самим іще вони!
Бо це ж - багатство нашого народу,
хоча й пережитки старовини.

Сказати треба напряму:
колись-то за півкопи
ми дарували будь-кому
безцінні ізотопи.

Кудись спливав наш паритет,
немов кислотний дощик...
Щоправда, в вигляді ракет,
боєголовок тощо.

Лікар зуб
висвердлив,
хоч сльозу
містер лив,
й витягнули митники з дупла
скриню з центрифугою,
навіть під напругою
від допоміжного джерела.

Транзитник з пересадкою в Стамбулі
(на вигляд - звичайнісінький шахрай)
в валізах провезти хотів дві дулі,
причому - опромінені украй.

- Навіщо вам цей згубний фрукт?
Є ж леденці «дюшеси»,
чи консервований продукт
«Грушевий звар» з Одеси...

- Виконую по збуту план, -
поніс він ахінею. -
Ренет - в Ірак, ренклод - в Іран,
рентгени - у Корею!

Тяжко з кар–
чистими
контрабан–
дистами!
Цей, що непокоївся за збут, -
шваркнув радіацію
в митну декларацію
і подався цяцею в Бейрут.

Нарешті в нас пильнують митні справи,
на облік взяли кожний електрон,
щоб ні частинки не спливло з держави
й не пурхали нейтрини за кордон!

Бо ж тягнуть - саркофага шмат,
води важкої жменьку...
Отак наш плеканий фізмат
вивозять потихеньку.

Й на чужину, в далеку путь
(куди - не бачать очі)
Капиці легко здавна йдуть,
Ландау - неохоче.

Справи стра–
хітні ці!
Що́ я для
митниці? -
Атомів не маю, хай їм грець!
Правда, край пахви, було,
«мирний атом» виколов...
Ну, скажу - це ядерний синець.

Хтось з фізики підручник віз в баулі, -
мабуть, вивчати в їхніх медресе...
Я пальці у кишенях склав у дулі,
із забобону, - може, пронесе.

Арабів нині не дражни, -
вони в Європі шишки!
Ми з Шестиденної війни
їм потакали трішки.

Тепер до нас біжать учвал
за атомним секретом
й вивозять наш потенціал
на зустріч з Магометом.

Майже без
ризику
цуплять в нас
фізику,
і мовчить лічильника дзвінок.
Сахаров з Курчатовим -
поруч з грибом атомним -
супляться з пожовклих сторінок.

І я відчув страхи давноминулі,
бо я ж не іноземець, врешті-решт:
знічев’я знайдуть у кишенях дулі,
наколку під пахвою - й під арешт!

Наколку ту без зайвих фраз
хоч згризти вже був радий,
та нагодився тут якраз
наш депутат сільради.

Поважно митникам сказав:
«Це ж мій односільчанин!
Окрім горілки - жодних справ,
та й ту - від променів узяв.
Свідомий громадянин!»