Ніби сплю... Із рекордом 500 кілограм
я із Штатів вернувся до хати,
а удома - так само зростав тарарам,
як спортивні мої результати.

Бо дружина та теща - і хто їх навчив?! -
заявили мені ані за що:
«Ти від жирних отих мериканських харчів
став на зовнішній вигляд - ще важчий!»

«Все село, - ганить жінка, - услід хихотить,
я соромлюсь тебе, і боюся,
що колись ти придавиш мене мимохіть,
чи мою престарілу матусю!»

І ніяк не доходить чомусь - як на гріх! -
до дружини й до їйної мами:
пропорційно до звершень спортивних моїх
виростають мої кілограми!

Може, я нагрубив, - визнаю цю вину,
тільки це - не з вина, а з відчаю...
Я сказав: «Ну, тебе я так-сяк обмину,
а за матір твою - не ручаюсь!»

...Тільки бачу: як гирі, тягає жона
зранку з ринку харчі мені ситі...
Ох, не стала б від тренінгу цього вона
найсильнішою жінкою в світі!

І тоді я себе на дієту прирік,
що до неї схиляла дружина
(хоч пишалась раніш, що її чоловік -
найсильніша на світі людина).

 
 
 
 

 
 
 
 

Тут вона з її мамою - вроджений хист! -
дуже швидко мене змордувала:
у трьох спробах я штангу впускав на поміст.
Я програв. Так цього ще замало!

Я з ганьбою додому припхав крадькома,
а жона - не пускає до хати:
«Переможеним, - каже, - тут місця нема!»
І ще щось додала її мати.

Я і грюкав у двері, і в дзвоник дзвонив, -
все дарма. Ач, яка гонориста!
...Тут прокинувся врешті. Будильник спинив...
Важче штанги ти, доле штангіста!