Свідомі карбонарії,
нарадившись під кілечку,
пірнають у підпілія,
готують боротьбу...
А я - як у гербарії:
пришпилений на шпилечку,
в безсонні та в безсиллі я
ледь дощечку шкребу.

Мов папірець держпозики, -
нікуди я з гвіздочка;
довкола - довгоносики
й мушня-зеленоочка.

Колись - їх били з маху ми
зім’ятим рушником,
а нині - між комахами
укляк я сам цілком!

Тут кожному метелику -
окрема епітафія,
усе по-науковому:
родина, рід та вид.
Він значиться в переліку,
у нього місце в шафі є,
і надано умов йому:
він - жук, бач, короїд.

А над моєю постіллю -
надряпати повинні
на стінці назву розділу:
«Небачений донині».

Я ж - homo був, ще й sapiens,
за класом я - ссавець;
колись мені - був ссати сенс,
а вилучивсь - й капець...

А був же я - без тріщини,
справляв приємне враження,
ударник дезінсекції,
товариш, друг та брат, -
і на́ тобі: поміщений
у вчительське спорядження,
в комашковій колекції
наочний експонат.

Мов сватач причепурений, -
бентежусь, як школярка.
Дзинчать джмелі зажурено:
«Шукати пізно шпарку...»

Безцеремонні змалечку,
личинки лебедять:
«Не корч із себе лялечку,
яку якраз їдять!»

Підвів студентів з острахом
співбрат мій дотеперішній:
двоногий, ясно мислячий, -
такий ураз дійме!
Він ткнув мене у потрохи
на кшталт не надто бережний,
чогось собі там визначив -
і вивів резюме:

«Ізгой комунікації,
відлюдний бідолаха, -
отож, є досить рації
тримати у комахах.

Мабуть, проблеми з мисленням,
чи, може, він хвинтить;
отут, в мурашки висланий,
нехай собі мовчить!»

От підле він опудало, -
набовкав цілі трилери!
А в науковців помилок -
жахаючий масштаб!
Хай визнали б, що сплутали,
й мене мерщій відшпилили;
тоді б всі усвідомили,
що я - із мавп хоча б.

Чи, може, з ницим умислом
не прийняли в примати, -
щоб тут мене примусили
на пузі плазувати?!

От і лежу прикований
та тільки щось бубню,
навмисне зарахований
в повзучу комашню...

Чи - зайва вся розгуба ця,
не варт мастити чоботи?
Демонстраційна дощечка -
не плаха все ж вона...
А звикнеться - полюбиться;
он, стали вже подобатись
із талією осочка
та юна сарана.

Стрункі, коли на шпилечках,
і мухи-дрозофіли;
а тут мені, при бджілочках, -
як медом намастили.

Хай я - зіпсутий в корені,
та, дивлячись здаля, -
ми всі для щастя створені,
як для польоту - тля!..

Та й тут свої є труднощі:
блощиця мною гребує,
пихаті шершні з осами -
на голову слабі;
підкушують і трутні ще,
а в мене теж потреби є, -
мені потрібні зносини
з подібними собі!

Пригрів цикадку-коміка;
та хтось доніс - от гнида! -
і тут як тут - два коника
у формених хламидах.

І хоч цвіркун зворушено
відстоював свій спів,
за спокою порушення
на цвях окремий сів.

Павук з тенет тиняється,
жучки гризуть проточини,
амури накумекала
розлучена оса...
Хай щось уже здійсняється,
хоч - дошка із цвяшочками,
бо і з цвяхів подеколи
йде шлях на небеса.

Потилицю я чухаю,
кволіючи без руху:
я зватиму свекрухою
якусь кімнатну муху?!

Як родича найближчого -
не хочу комара!
Отож, робити нічого,
воскреснути пора.

Коли нас гострим шпортали,
кутикулу дірявили -
бабки мигтіли крилами,
рипіли чорниші, -
однаково ми борсались,
пручалися, як правило, -
забудьмо ж, як форсили ми,
мої товариші!

Занадто, може, запалу,
але, будь ласка, зважте:
двоноге - я потрапило
у кузьки, у комашки!

І хто з біди нас виручить,
хто висмикне голки?..
За мною! Геть зі шпилечок,
товариші жуки!

І, як завжди в історії,
ми разом спини вигнули -
і перемогу зладили,
бо дужчий - правий скрізь.
А опісля вікторії -
вошву умить ми вигнали,
а богомолів - стратили,
а бліх - іще кудись.

Зате, які залишились -
усі, нарешті, вдома,
чимало погладішали,
і вигляд став вагомий.

І маю щастя трошечки,
й багато що збулось...
Жаль, до моєї дощечки
прибили знов когось.