Панночка Правда в ошатних одежах ходила, -
вбралась, казала, для вбогих, злиденних, малих...
Хлопка Брехня на гостини її заманила,
й каже: «Вже пізно, лишайся, мабуть, на нічліг».

Й тільки безклопітна Правда безжурно заснула,
добре вгостившись того і сього перед сном, 
хитра Брехня з неї ковдру на себе стягнула,
Правду розглянула - і вдовольнилась цілком:

та́к собі, кажучи правду, жіночі принади,
баба як баба, не варта, їй-бо, суєти...
Чесно, - в Брехні і не знайдеш відміни від Правди,
звісно, якщо до голизни обох роздягти!

Випадок трапивсь - дарма не розводь сентименти...
І не проґавила слушну нагоду Брехня:
гроші, одежу забрала, усі документи,
гребінь з бурштином - і збігла, і доброго дня!

Тільки на ранок помітила Правда пропажу -
і сторопіла, оглянувши тіло своє:
хтось уже встигнув на Правду намазати сажу
(правда, крім цього - усе залишилось як є).

Правда сміялась, коли в неї гиддю жбурляли:
«Бре́хні все це! На Брехні́ одежини мої!»
Вбогі тим часом на неї заяву уклали,
де обзивали дурними словами її.

Голу оту - ганьбували всім скопом злорадо
(може, тому, що чистісінька спершу була):
«Бреше тут погань якась, що вона, ніби, Правда,
ну, а сама - доварнякалась он догола!»

Вдумливо так підборіддя рукою підперши,
висновок Правді зліпили із твані огуд:
«Вислати примусом! За кілометр сто перший!
В двадцять чотири години! Не трібний і суд!»

Правда оголена - богом клялася, ридала,
довго хворіла, тинялась, загрузла в боргах;
спритна Брехня скакуна чистокровного вкрала
й десь поскакала на довгих моторних ногах.

 
 
 
 

Й досі за Правду воює дивак перехожий,
правда, при цьому дурниці верзе навмання:
нібито Правда доконче в свій час переможе,
тільки поводитись має, як явна Брехня...

Часто, погодившись просто вгоститись по стопці,
навіть не знаєш, куди занесе на спання.
Можуть, бува, й роздягти, - бережіть себе, хлопці!
Мить - і в штанах твоїх ходить підступна Брехня;
мить - і конем твоїм править непевно Брехня;
мить - і з очей твоїх вже виглядає Брехня.