Ізнов біжу на рейс «Москва - Одеса»...
(Ні, не помилка! Я не неотеса!
Зупинку робить в Харкові пілот...)
Багаж без переважка,
загвинчена баклажка,
й коли везе - везе́ «Аерофлот».

Нівроку нам! Я сплюнув за плече -
і тут сусід обуривсь гаряче:
«Ти, дурню, заплював мені дублянку!»
Але - завжди́ за мир я,
й кажу: «Так це ж - повір’я!»
А він - все кляв мене безперестанку.

Звісно, в когось тут стався би стрес,
але я - був спокійний, мов слон...
Враз - об’ява: «Скасовано рейс!»
Мабуть, збувся якийсь той прокльон.

Дарма сусіді шкодив я дублянку
(ще й матюкнув тихенько наостанку), -
він спересердя теж тепер плює:
зіпсована погода -
усім моральна шкода,
а перевізник - сам гальмом стає!

Та гірш, ніж в нас, - отам, «за рубежем»:
проблеми із пропалим багажем,
лінчують негрів, переважок - платний,
ще й пасажирам стреси
вчиняють стюардеси:
торочать про приводнення нештатне.

Там затримка на десять хвилин -
це скандал уже: сором, мовляв!
Тож несуть тобі віскі та джин,
щоб ти в пельку залив - та мовчав.

Я ж сам там був, і навіть став заручник!
Один шахід - хоч зараз у підручник -
з кишені витяг бомбу чималу́,
й волає, бідолаха:
«Помщуся я за шаха!»
(А може - за якусь аятолу).

До громадянства теж потрібен хист:
коли уздрів мій паспорт терорист -
мене у бізнес-клас пристроїв даром
й підносив без угаву
свою арабську каву,
а сам чомусь харчивсь моїм кав’яром.

Я йому: «Не видрючуйся тут!
Що за шах?!» - і зірвався на мат.
Ну, а він: «Я міняю маршрут -
і до вас, як ідейний ваш брат!»

А я не міг збагнути, - як спросоння:
ми ж майже прилетіли в закордоння,
«Посадка» вже горіло на табло!
Так ні: у бік зворотний
якийсь ішак зальотний
нас повезе... Оце - не повезло!

Тоді кажу: «Не можу я, на жаль, -
відвідати повинен Пляс Пігаль!
Затям собі, скажений ти хлопчино:
без цього - не вернуся!
Туди дружина Дуся
веліла завітати неодмінно!»

А якщо б я погодився з ним -
що́ б я був за радянський турист?!.
І сидів із обличчям дурним
та безсило сичав терорист.