Сміюсь, немов біля кривих дзеркал,
Мабуть, мене тут спритно розіграли:
Гачки носів, до самих вух оскал -
Як на венеціанськім карнавалі!

Кругом мене зімкнулося кільце -
Затягують мене у танець ляско, -
Так-так, моє безхитрісне лице,
Напевне, всі тут прийняли за маску.

Петарди, конфеті... А все не так, -
І маски поглядають - ну й манери...
Вони кричать, що знову я не в такт,
Коли на ноги наступлю партнерам.

Ну що робить? Як погасити гнів?
А може, разом з ними веселитись?..
Надіюсь я - з-під масок хижаків
Ось-ось поглянуть благородні лиця.

Всі в масках, в париках - всі як один, -
Хтось, мов у казці, хтось - літературний...
Сусід мій зліва - ніби арлекін,
А другий - кат, а кожний третій - дурень.

Оцей себе старався відбілить,
А цей боїться розголосу жаско,
А хтось уже не може відрізнить
Своє лице від неживої маски.

Я в хоровод вступаю, сміючись,
І все ж мені так неспокійно з ними:
А раптом маска ката ця колись
Так приросте, що він її не зніме?!

І засумує арлекін навік,
Милуючись своїм лицем печальним;
А нерозумний вигляд чоловік
Забуде на лиці своїм нормальнім?!

Як не прогавить доброго лиця?
Як відрізнити чесних і затямить?
Всі маски одягають до слівця,
Щоб не розбить своє лице об камінь.

Я в тайну масок все ж таки проник,
І, певен я, що мій аналіз точний:
Байдужість незвичайна є у них -
Це захист від поличників охочих.