«Вже будильника он трель!
Вилізаймо із постель!
Не чекатиме нікого
міжпланетний корабель!

Все готово: два лимони,
довгий шнур від телефону,
компас, хліба скільки треба,
сірники і карта неба».

Ваня зліз униз з балкона
і спокійно доповів:
«Взяв я ліску із нейлону,
витривалу на розрив;

на трапунок аварійний -
йод та бинтовий рулон;
й чорну каву традиціну, -
щоб не впасти нам у сон».

Тільки Вітька - не маруда,
рішення прийняв - і квит:
«Ні, аварій в нас не буде,
зайве не берем в політ!

І таке ще тобі зауваження:
брати каву в батьків - ой, небажано!
А при старті кожний грам
вдесятеро стане нам, -
це ж бо наслідок перевантаження!»

«Ну, за справу; не зівай!
Що ти тягнеш? Відчиняй!..»
Потихеньку розчинили
дідусів старий сарай.

Плани звірені раз сорок:
третє березня, вівторок,
п’ять п’ятнадцять - термін старту,
зволікати більш не варто.

Після пуску, як відомо,
двигуни почнуть ревти
й тіло стане надвагоме, -
треба це перенести.

Вітька перший в люк залазив,
демонструючи снагу:
вчора він не їв ні разу, -
зайву зменшував вагу.

Ну а Ваня Диховичний -
в люку мало не застряв,
й декілька порад практичних
Вітька стиха другу дав...

Вони горді сміливостю власною,
й навіть дрож видається тут вчасною;
Вітька бортжурнал узяв
і ретельно записав:
«Екіпаж - у бадьорому настрою!»

Бак заправлений пальним...
Десять... Дев’ять... Вісім... Сім...
Переведені системи
всі у стартовий режим.

 Запалились речовини,
 задрижали в домі стіни,
 штатні запуску ознаки, -
 аж загавкали собаки.

Мало з місця дім не здвинувсь,
грім шибками шварконув;
Вітькин дід - і той прокинувсь,
хоч і глухуватий був.

Тато Вані спав прекрасно,
й раптом - гуркіт в сон вліза!
Що таке: на небі ясно,
а здається, що - гроза.

«Мабуть, тут кербуда треба, -
хай врятовує житло!..»
Весь квартал дивився в небо,
тільки - пусто там було.

Ванін тато дошукував сутності,
але мама - взірець чадолюбності,
зразу - глип: а Ваня де?..
Тут і Вітькин дід іде,
каже, Вітька - також у відсутності!

І такий почався рух
й навантаження для вух -
Вітькин дід від причитання
мало зовсім не оглух.

...А тим часом їхні діти
вже дістались до орбіти;
пронизавши атмосферу,
вийшли курсом на Венеру.

Мріяли: коли удасться
привенеритись на ній -
буде більше, ніж у казці,
явищ, див, пригод, подій!

От хоча б: кортіло Вані
встановити прецедент, -
щоб місцеві венеряни
видали йому в презент

апарат такий - мобільний,
невеличкий та легкий, -
щоб читати міг він вільно
текст на мові будь-якій!

А за це він, як в справжнім лекторії,
розповість їм про сад в Євпаторії,
як поліз туди крізь тин -
й раптом вдарив хтось у дзвін...
й такі інші кумедні історії.

Вітька, хоч кермо тримав,
теж спокуси не здолав, -
щільно сплющівши повіки,
щось своє він уявляв:

ось вони м’яку посадку
довершили, все в порядку,
і везуть їх до готелю
на літаючім тарелю;

 
 
 
 

враз - вмикаються екрани:
поблизу - якийсь аврал!
І начальник-венерянин
Віктору дає штурвал.

Вітька - кермовий умілий,
визнаний пілот ракет;
і умить він потерпілих
доставляє в лазарет.

І отримує він потім -
за здолання перепон -
вело-мото-кіно-фото-
відео-магнітофон.

Ну, а потім - повернення планове,
від землян всіх - салют капітанові!..
Знов на Землю прилетять -
і тоді вже їх простять
й Вітькин дід, й батько-мати Іванові.

...Але що за стукіт злий?
Зовні, й наче вперебій...
Треба мрійникам в кабіні
відірватися від мрій.

Невже квапились щосили,
і тому - вже долетіли?
Чи зблукали - й випадково
прикометились раптово?

«Де тут в нас частини світу?..»
«Спрацював чи ні захва́т?»
«Обрахуй ізнов орбіту
на шкалі координат!»

«Що ж це так іззовні б’ється?»
«Трохи світло пригаси...»
«Слухай, я уже, здається,
чув колись ці голоси!»

Що вирішує штат експедиції?
Що підказує їм інтуїція?..
Відчинилися на стук -
і побачили крізь люк
всіх жильців та сержанта міліції.

Той сказав: «Який скандал!
Недаремно був сигнал:
в п’ять п’ятнадцять двоє хлопців
розбудили весь квартал!»

Їх соромили сусіди:
що, мовляв, за непосиди!
Ванін тато вибачався,
Вітькин дід - той не з’являвся...

Вітька мучивсь: де заїло?
Що було зробити слід,
щоб ракета полетіла?..
Тут примчавсь сердитий дід.

Як за Вітьку він узявся!
Як не соромно, мовляв:
«Коли ти летіти взявся -
так летіти вже і мав!

Звідки цей провал космічний,
в чому наловив ти ґав?..»
Тільки Ваня Диховичний
знав причину... Та - мовчав.

Але потім, при пошуку тріщини,
Вітька був про причину сповіщений:
Ваня зразу не сказав,
що в ракету книжку взяв,
от і стала вага перевищена.

І пішов тут спір у них,
чи тяжкий це Вані гріх:
він узяв «Трьох мушкетерів», -
відірватися не міг...

«Ти, Вітько́, хоча б у ліжку
почитав би сам цю книжку!»
Й Вітька, тільки повечеряв -
розгорнув «Трьох мушкетерів»...

Й дуже Вітька уподобав
д’артаньянівський девіз,
й визнав: небезглузда спроба,
гідну книжку Ваня віз!

Й друзі, збуджені дошмиги,
сіли составляти звіт:
що́ поправити, щоб книги
брати у новий політ.

З’ясувалися деталі:
будуть інші двигуни -
і тоді в космічні далі
зможуть рушити вони!

Хай при здійсненні плану сміливого
не упустять нічого важливого;
ми їм зичимо удач,
виконання всіх задач
і повернення потім щасливого!