В той вечір не співав, не пив,
На неї на одну глядів,
Як малі діти, як малі діти,
Та той, що з нею надійшов,
Сказав мені, щоб я пішов,
Сказав мені, щоб я пішов -
Мені не світить.

Той, що раніше з нею був, -
Кидав погрози наяву, -
Все пам’ятаю, не був ще п’яний.
Коли ж послухати рішив,
Вона сказала: - Не спіши! -
Вона сказала: - Не спіши,
Ще так зарано

Той, що раніше з нею був,
Мене, гадаю, не забув.
Була вже осінь, глибока осінь, -
Іду з дружком, дивлюсь - стоять,
Вони стояли мовчки в ряд,
Вони стояли мовчки в ряд,
Їх було вісім.

Я згадав - у мене ніж: - Що ж,
Мене так просто не візьмеш.
Тримайтесь, гади! Жалкуй на себе!
Бажає хто стати померлим?
Тоді я вдарив першим,
Тоді я вдарив першим,
Так було треба.

Той, що раніше з нею був, -
Зварив цю кашу з восьми круп
Цілком свідомо й грізно.
На плечах хтось моїх повис,
Валюха крикнув: - Стережись! -
Валюха крикнув - Стережись! -
Та було пізно.

За вісім бід - один одвіт.
Лазарет був у в’язниці тій,
Я там валявся, я там валявся.
Лікар різав, лише сухо
Говорив: - Терпи, братуха! -
Говорив: - Терпи, братуха! -
І я тримався.

Мить розлуки пролетіла.
А вірність їй давно не снилась,
Та я прощаю, її прощаю,
Їй вибачив і все забув,
А хто раніше з нею був,
Того, хто з нею колись був,
Не вибачаю.

Я їй, звичайно, все забув,
Того ж, хто з нею колись був,
Того ж, хто з нею колись був,
Зустріти маю!