Жив я з матінкою й татом
На Арбаті - вік би так.
Ну, а зараз - в медсанбаті
Я лежу увесь в бинтах.

Що нам слава, що нам Клава -
Медсестра і світ ясний!
Мій сусід помер, що справа,
Той, що зліва - ще живий.

І якось, мов сонна муха,
Той, що зліва «загорає»,
Раптом зрік: «Хлопак, послухай,
У тебе ж ноги немає».

Як же так? Не вірю, братці!
Він, напевно, жартував?
- Ми відріжемо лиш пальці, -
Лікар сам мені казав.

Та сусіда, що був зліва,
Наді мною жартував.
В маячні й навіть у сні він
Все про ногу буркотав.

Глузував: мовляв, не встанеш!
Без протезу ані кроку!
Подивився б ти, товариш,
Сам на себе, і теж збоку.

Якби був я не каліка
І із ліжка сходив вниз,
Я б тому, що так кувіка,
Просто б пельку перегриз.

Я благав сестричку Клаву
Показать - яким я став.
Якби був сусід, що справа, -
Правду він би розказав.