Піднімем за краєчок цю завісу:
Така стара, така важка куліса!
Час завжди таким був: рік, день, місяць.
Такий рівненький - поглянь, Алісо!

Та... погано за часом спостерігали
Щасливі,
І час навмисно гальмували
Полохливі,
Час квапили і підганяли
Крикливі,
Час без причини завжди вбивали
Ліниві.

Коліщатка Часу
сточувались від тертя -
В усьому світі тертя породжує біду...
І час відчув образу на своє життя:
І вічну маятник спинив ходу.

Опівніч, о дванадцятій, - не било,
Чекали полудня - й не дождалися.
Час чекань з дороги, певно, збився
- Нервовим став - поглянь, Алісо!

І на годинника злякано зиркнули
Щасливі,
І пісні тужливі затягнули
Полохливі,
Раптово свої роти заткнули
Балакливі,
Разом зітхнули і заснули
Ліниві.

Змаж колеса -
для змістовного Часу -
їм же боляче, певно, від тертя.
Й ти побачиш світу нашого красу,
Від Часу буває скривдженим життя.