Я весь у світлі, очам попав в полон.
До звичної я вдався процедури.
До мікрофона став неначе до ікон.
Ні! Ні! Сьогодні - як до амбразури.

Я мікрофону щось не по нутру.
Ти ба! Не до вподоби голос мій - хриплю.
Упевнений, як тільки я збрешу -
Він мою брехню підсилить без жалю.

Промені від рампи б’ють під ребра,
Ліхтарі ллють світло наче з греблі,
Від софітів лише небезпека!
Ця спека, спека...

Він, бісів син, чутливий, мов змія.
Слух - ідеальний, чує фальш до йоти.
Йому плювати, що не в ударі я,
Але я влучно попадаю в ноти.

Сьогодні особливо я хриплю,
Та змінить тональність - не ризикну.
Бо, якщо щось не так йому зроблю, -
Нізащо він не випрямить криву.

Промені від рампи б’ють під ребра,
Ліхтарі ллють світло наче з греблі,
Від софітів лише небезпека!
Ця спека, спека...

На гнучкій шиї вгісить мікрофон
Й голову зміїну повертає.
Та лише замовкну я - з очей вогонь:
До кінця співати мушу, аж до страти.

Не ворушись, розслабитись не смій!
Я жало бачив - ти змія, я знаю!
Я заклинач сьогодні усіх змій,
Я не співаю - кобру заклинаю!

Промені від рампи б’ють під ребра,
Ліхтарі ллють світло наче з греблі,
Від софітів лише небезпека!
Ця спека, спека...

Він - ненажера, й наче пташеня
Хапає з рота іще теплі звуки.
Він в мене вліпить кулю із свинця.
Рук не звести - гітара в’яже руки.

Знову! Не буде страті цій кінця!
Що це за мікрофон, хто слово зліпить?
Мені він - мов лампада для лиця,
Та - не святий я, мікрофон не світить.

Промені від рампи б’ють під ребра,
Ліхтарі ллють світло наче з греблі,
Від софітів лише небезпека!
Ця спека, спека...

Мелодії мої - простіші гам.
Та не зійду я з щирого півтону.
Та боляче гамселить по щоках
Мовчазна тінь від цього мікрофону.

Я в світлі весь, очам попав в полон.
Чого чекати - штилю або бурі?
До мікрофона став я, мов до ікон.
Ні! Ні! Сьогодні - як до амбразури.

Промені від рампи б’ють під ребра,
Ліхтарі ллють світло наче з греблі,
Від софітів лише небезпека!
Ця спека, спека...