Прожив я цілий день у світі
потойбічнім
Й спитав бадьоро рано десь:
- Кому смерть вічна? -

Похмура відповідь була:
- Все - дур для неба.
Кого ховаємо? Таких нема...
- Й не треба!

Не стану двічі я просить,
манить провалом.
Там випити і закусить -
всього навалом.

А я занудьгував,
хоч звідти лиш годину.
Ось де справжнісінький провал -
ну просто диво!

Я - перекотиполе,
але побожився -
Що повернусь, отож, нічого,
що зажився.

То ж знову пропоную вам,
доки не пізно:
Чим вас до біса тягне?
Ви праві, звісно?

Де кров із вени - мов ріка,
а не водиця.
У кого ж кров як рідина, -
той не годиться.

Там гроші не потрібні нам,
хоч вік поститись!
Там праведній душі
нема чим тяготитись.

Там вхід закрито всім живущим,
чому знаєм.
Терпець урвався, питаю:
- Кого ж ховаєм? -

Туди поклич, де благодать
віщує право...
Ніхто не хоче помирати, -
його справа.

А ставлення до всіх, до мене -
мов до пройди.
Який в житті - такий на сцені -
хтось не згоден?

Все одно, що побринькаєм спектакль -
пограєм.
Адже нікого ще не з’їли,
а - сховаєм!

Отож чому усі неначе
в рот води набрали?
Зустрінуться всі там, кого
тоді забрали.

Там той - на грудях бляха -
тихий та лукавий.
Таких, як він, хоч став гати...
Кого ховаєм?

Хто задається - в лак його,
щоб хрін відпарив!
Там той...із люлькою...як звуть,
забув! От пам’ять!..

Скажи-но, добрий чоловік,
 я, може, сплутав?
Яке століття нині?
І яка смута?

Я, взагалі-то, костромський,
а мати - з Криму...
Якщо у вас якийсь там бунт -
тоді я мимо!

А якщо ні, тоді лише
всього два слова:
У нас на траур заборона?
Чесне слово!

А там порядок - перший клас,
суворо - ряд у ряд.
І покарання всім одразу -
вигнати назад.

Кордонів не злічити в нас,
йди - не спиняєм!
Може, є євреї серед вас?
Кого ж ховаєм?

В двадцятому столітті я.
Навіщо плутні.
Мені потрібен номер двадцять два! -
Лаврентій сплутав!