Уперто прагну я до дна.
Дихать важко, вухам сутужно.
Нащо мені та глибина?
Чому погано жить на суші!

Там, на землі, - немає миру.
Там я співав і надривався.
І хоча плавав, мов сокира,
Та на поверхні все ж тримався.

Линяють почуття усі
В буремній нашій ніші,
Я запливаю в інший світ, -
Безповоротніше, чим нижче.

Я дихаю незвично - ротом,
Вода вирує - плюнь на воду!
І я спускаюся потому
Швидше, ніж по Архімеду.

Я загубив орієнтир,
Але згадав казки та міфи.
Я відкриваю новий світ
Риб та коралів рифи.

Рай - ці коралові місця...
Багаторибні і не шумні -
Німе підводне тут життя,
Багатобарвне та розумне.

Де та, незвідана пітьма,
Якою матері лякають?
Тут світло як у теремах,
Хоч сонце зовсім тут не сяє.

Все геніальне і ще не–
зрозуміле - спалах, жирування
Лиш заховалося одне
Все, що раніш заборонялось.

Дасть Бог, туди я дотягну.
Не дам їм також залежатись.
І загрібаюсь я у глибину,
Хоча все важче поринати.

Під черепом - мовчазна смерть,
І тиск мені хребет ламає, -
Вода виштовхує всіх геть,
Вона до себе не приймає.

З остроги зняв я карабін,
І камінь взяв - нехай не судять:
Аби дістатись до глибин,
До тих пластів, тієї суті.

Я кинув ніж - він ні до чого.
Там ворогів нема, всі - люди.
Там ті - озброєні мечем,
Безглузді, ніби воша в блюді.

Зрівняюся з тобою, любий гриб,
Забудьмо всі чини та ранги.
Перетворилися ми знов на риб,
А наші зябра - акваланги.

Нептун, ниряльник з бородою:
- Дай відповідь, полегши душу, -
Навіщо розлучились ми з водою,
Віддавши перевагу суші?

Мене цей сумнів, біс візьми,
Давно буравами свердлив:
Чому зробились ми людьми?
А потім ще й заговорили?

Нащо, колись були на чотирьох,
Піднеслись, випрямивши спини?
Для того, і це бачить Бог,
Щоб взяти камінь чи дубину?

Багато ми навчились знати,
Й набудувати місць погиблих,
І зраджувати, і розпинати
На крючках собі подібних!

І ось я щиро потопаю.
Кричу: «Рятуйте наші душі!
Усіх до того ж закликаю:
Любі друзі, тікайте з суші!

Назад - та не до горя чи біди.
Назад і вглиб, та не до гробу.
Назад - до витоків води.
Назад - до вічної утроби.

Поляскав по плечу трепанг,
Пізнавши тим свою породу.
Я виплюну із рота шланг,
В легені запущу я воду.

Зімкніть стрункі свої ряди,
Закрийте міцно свої вуха!
Я - сам пішов, нема біди.
Та я прийду по ваші душі!»