Жив я добре у третину першу
Двадцять літ на світі
за ученням.
Жив заможно і при мирнім ділі,
Плив, світ за очі, -
мов за течією.

Затріщить в коловороті,
Заскрипить на повороті -
я не слухаю,
То роззуюся, то взуюсь,
У воді на все милуюсь, -
брагу нюхаю.

Насолоджувався, доки
Впав туман, і опинивс
в згубнім місці я.
І небачена бабуся
Реготнула мені в вухо,
гидка бестія!

Я кричу - не чую крика,
Язика не поверну
і не бачу тина,
І од вітру я хитаюсь...
«Хто тут?» - відповідь:
«Я - твоя лиха година!

Кинь хреститись й голосіння!
Не допоможе й свята
богородиця, -
Хто рулі чи весла кине,
Понесе лиха година -
так вже водиться!»

 
 
 
 
 
 

Ось мені назустріч йде жива
Кривоногая Крива -
баба в твою душу!
«Не журись, - кричить, - хиренний,
Бідолаха нетверезий -
сльози висушу!»

Я завив щодуху, дико:
«Вивези мене, Крива!
Я на прив’язі!
Я плював, що кривобока,
Криворука, кривоока, -
тільки вивези!»

З переляку вліз на горб їй,
Та Крива пішла по колу -
і не швидко.
Падав я, на пузі повзав,
А бабуся реготала мені
в очі бридко.

Хоч не пишно, так затишно...
Понад урвищем біда,
нижче - море зла!
«Ей, Крива! Я четверть ставлю,
Кривизну твою владнаю,
раз не вивезла!

А лиха біда, матуся!
Хочеш істини в вині -
так не вештайся?
Адже важко нам ходити,
А пропустиш ковтків десять -
враз полегшає».

І припали дві бабусі
До бутиля медовухи -
п’янь на вигоні.
За купини я ховаюсь,
Оглядаюсь і задкую,
з кручі плигаю.

Озирнувся - човен поруч,
А за мною по корягах
без зупину,
Припустились
Долі дві мої - Крива
та Лиха година.

Веслував до очманіння,
Правив проти течії
і на стромину, -
А Крива й Лиха година
Від досади й перепою
там загинули.