Мости згоріли, поглибилися броди,
Тіснява - навкруги лише черепа,
І вже закриті виходи та входи,
Всім шлях один - туди, куди юрба.

І парами коней, які до цугу звикли,
Наочно довели, який тісний цей світ,
Юрба іде по колу, давно вже звйкла.
Воно велике, бо втрачено завіт.

Плаче під дощем художника палітра,
Галопи переходять в полонез,
Немає квітів, ароматів, та ще й ритмів,
До того ж із повітря кисень щез.

Ні божевілля, ні натхнення - тінь його,
Коловорот подій не перерве.
Але чи є цей вічний рух всього -
Той самий нескінчений шлях вперед?