В дорогу живо - чи лягай в труну.
Так! Вибір невеликий перед нами.
Приречені на долю ми одну, -
На все життя прикуті ланцюгами

І хтось у це повірив, певно, з нас,
Повірив безоглядно цій облуді.
Що за життя - коли ти в ланцюгах?
І що за вибір - коли ти прикутий?

Підступна подарована нам милість,
Мов зілля божевільних ворожих.
Смерть від своїх за рогом причаїлась,
І ззаду - також смерть, вже від чужих.

Душа завмерла, наше тіло затекло,
Ми мовчимо, бо пішаки - у грі одній.
А в лобове, брудне від часу скло
Щириться ганьба у посмішці кривій.

Якби оці кайдани розірвати,
Дістали б ми до горла, до лудженого
Того, кому вдалося прикувати
Нас ланцюгами до життя хваленого.

Невже, дурні, чекаєм ми чогось ото?
Можливо, нам ланцюг не по зубах?
Навіщо в райські стукаєм ворота
Кістками пальців по кованих скобах?

Нам пропонують мирний вихід із війни,
Але високу заломили ціну:
До довгого життя ми, жаль, засуджені
Через ганьбу і зраду та провину.

Однак життя чи варте отії ціни?
Ще не скінчився шлях - як видно! -
Бо і за вогнищем пекельної війни
Померти також можна гідно.

Нам рано до пекельної геєнни -
Ми гнізд собі із гнилі не зів’ємо!
Ми не помрем життям стражденним -
Своєю смертю - краще оживемо!