Винищувач «ЯК» - я, - двигун мій дзвенить,
Прихисток мій - це небо, -
А той, що дурно в мені сидить,
Винищувачем бачить себе.

«Юнкерса» збив я, - ось він горить,
Зникаючи у вогні, -
А той, що дурно в мені сидить,
Чимало набрид мені!

Прострілений був я - досі болить,
Механік мене заштопав, -
А той, що дурно в мені сидить,
Примушує знов у штопор!

Із бомбардувальника смерть накрива
Даль аеродрому, -
А чується, що кожна бомба співа:
«Мир вашому дому!»

Іззаду заходить мені «мессершмітт», -
Піду - я зморивсь од ран!
Та той, що дурно в мені сидить,
Я бачу, чудить - на таран!

Сказивсь?! Зараз вибухне неба огром!..
Та хоч все довкола крихке, -
Долаючи швидкість і сто заборон,
Виходжу я із піке!

А ззаду... А, щоб висоти я не знав!..
Ведений зник з огрому:
Гойднувсь, задимівся - і теж заспівав:
«Мир вашому дому!»

І той, що замкнений в тільце слабке,
Лишився на самоті, -
В оману мене ввів - та й у піке
Просто з мертвої петлі!

На себе він рве - і удвічі вага, -
Йох, теж мені - льотчик-ас!..
І знов я поводжусь неначе слуга, -
Та це є - в останній раз!

Не бути покірним йому присягнусь! -
Вже краще повзти по землі...
Та що ж він не чує, як біситься пульс:
Бензин - моя кров - на нулі!

В терпінні машини трапляється зрив,
Закінчується час його, -
І той, що дурно в мені сидів,
Ударився лобом в скло.

Убитий! Нарешті і небо легке,
І в волі солодкий смак...
Та що це таке?! Я ізнов у піке, -
І вийти не можу ніяк!

Шкода, що я сам трохи лиш політав, -
Щастить хай іншому в тому!
Бо наприкінці і я проспівав:
«Мир вашому дому!»