Затято прагну я до дна -
Рве вуха і легені болем...
Чого ж так вабить глибина -
Погано чим на суходолі?

Там, на землі, - мій край-розмай,
Там - я співав, там - надривався;
І плавав - хоч і важко хай,
Та на поверхні все ж тримався.

Линяє неба краєвид,
Повітря побуту - рідкіше, -
А я впливаю в інший світ:
Безповоротніше - чим глибше.

Незвичне ротом дихання,
Вода бурлить - до дідька воду!
Чим нижче, швидше суну я -
Тож з Архімедом є незгода.

Орієнтир згубив я свій, -
Але згадав казки та міфи:
Я відкриваю світ новий
Коралові минувши рифи.

Міста коралові навкруг...
Багаторибні, та - безшумні:
Німий світів підводних пруг,
Різноманітний та розумний.

Де мла, яка вгрузає в глиб,
Лякаються якої діти?!
Тут світло - хоч ні смолоскип,
Ні жодне сонце та й не світить!

Все геніальне і все не–
дозрозуміле - сплеск, пустоти -
У глибі врятувалось, - все,
Заборонялося що доти.

Дай боже, я все ж довтону -
Не дам лежати їм та гніти! -
І я вгрібаюсь в глибину,
Хоча й - все важче це робити.

Під черепом - могильний дзвін,
А тиск мені хребет ламає.
Вода виштовхує з глибин,
Бо глиб мене геть не приймає.

Зняв з острогою карабін,
Каміння взяв - так тому й бути, -
Аби дістатись до глибин,
До тих шарів самої суті.

Ніж кинув - сил він не дає:
Там ворогів нема - лиш люди,
Там кожен, в кого зброя є, -
Дурний, як воша та на блюді.

Зрівнялись я й підводний гриб,
Забули про чини та ранги, -
Ми знов перетворились в риб,
І наші зябра - акваланги.

Нирець Нептуне, ти сюди
Відповідай, відчуй наснагу:
Навіщо ми пішли з води,
Землі надавши перевагу?

Мене вагання, чорт візьми,
Здавна буравами свердлили:
Навіщо стали ми людьми?
Навіщо ще й заговорили?

І, живучи на чотирьох,
Навіщо випростали спини?
Для того - і це бачить Бог, -
Щоб взяти камені й дубини!

Змогли все взнати на землі
Та й лобних місць понаставляти,
Ганьбити, зраджувати і
На гак собі подібних брати!

І от навмисне я тону,
«Врятуйте наші душі!» - кличу
І якщо я не дотягну, -
Втекти с землі вам, друзі, зичу!

Назад - але не до біди,
Назад і вглиб - та не до схрону,
Назад - до притулку, води,
Назад - в одвічне наше лоно!

Поляскав по плечу трепанг,
Визнаючи свою породу, -
І я випльовую геть шланг,
В легені я впускаю воду!..

Зімкніть свої стрункі ряди,
До вух притисніть руки дужі:
Пішов один - нема біди, -
Та я прийду по ваші душі!