Небеса вкрай ясні -
цього дня,
Тільки в ньому - броні
клацання.

Гул на нашій землі -
дружить з ним,
І дерева в смолі -
тужно їм.

Снить димами пітьма
згуслими,
На дахах гнізд нема
з буслами.

Колос - наче бурштин, -
чи встигнемо?
Ні! Дарма серп над ним
вигнемо.

Що там в тих бурштинах
світиться?
То пожеж на ланах
китиці.

Лихоліть суне дух
луками...
Змінено щебетух
круками!

Листя, мов восени,
згинуло.
Те, що знало пісні, -
кинуло.

І любов, як без крил, -
відає,
Що зненависть довкіл
бігає?

Снить димами пітьма
згуслими,
На дахах гнізд нема
з буслами.

В лісі віт, як завжди,
гомони,
А з землі та води -
стогони.

Те без див не журись -
аукає
Довоєнними ліс
звуками.

Втікачами пітьма
луснула, -
Щебетух вже нема
та й з буслами.

Може бути ця даль
казкою,
Але зараз в ній сталь
брязкає.

Навіть цокіт копит -
клекотом,
Якщо хто й закричить -
шепотом.

Втікачами шляхи
луснули, -
І немає дахів
з буслами..