Я півсвіту, мабуть, через злісні бої
І пройшов, і проповз з батальйоном,
А додому мене за заслуги мої
Санітарним везли ешелоном.

Підвезли до порогу, за крок -
На полуторці в ранішній тиші, -
Я стояв і німів, а над дахом димок
Підіймався не так, як раніше.

Вікна наче боялись відбитись в очах,
І хазяйка не рада солдату:
Не припала до грудей могутніх в сльозах,
А руками змахнула - та й в хату.

Забрехали пси на ланцюгах,
Я ступнув в темні сіни з дороги -
І за щось за чуже зачепився в сінях,
Шарпнув двері - зсудомило ноги.

Там хазяїн сидів: я колись теж любив
За столом цим сидіти так саме -
Він нерівно сопів, чай з хазяйкою пив, -
Тому й був я оббреханий псами.

Чи то, поки в диму та вогні
Щохвилини додому я правив,
В хаті він пересунув всі речі мої
І по-своєму все переставив.

Ми ходили під богом, під богом війни -
Артилерія нас накривала.
Та зі спини смерть ранила душу мені
Й підло зрадою в серці застряла.

Я себе в попереку зігнув,
Силу волі неначе потроїв:
«Громадяни, вже вибачте, що завернув
Хибно я до хатини чужої...»

Тобто, злагоди вам, та до хлібу - сальце,
Щоб коханнячко завжди тривало...
Ну а він навіть оком не глипнув на це:
Наче статися все так і мало.

Захитався високий поріг,
Як колись, не вгатив я в дверцята, -
Тільки вже як хутенько за ріг аж забіг,
Вікна зблиснули вслід винувато...