Збивають надворі столи для гостей, -
Допоки без страв - стукотять в доміно...
Дні в травні довгіші грудневий ночей,
І тягнеться час - та все ясно давно!

Вже вогники ламп довоєнних горять блякло й рудо,
На бранців із вікон вже зверхньо дивилась Москва, -
А десь ще осколком штовхало солдатиків в груди,
А десь ще розвідникам треба знайти язика.

От уже прапори обновляють, шикують колони,
І бруківка блищить на майдані, неначе паркет, -
Але все ж на захід ідуть і ідуть, та й ідуть батальйони,
І падає з рук у бабів похоронний конверт.

Не випито ще з джерела всмак води,
Обручок запас не зійшов нанівець -
Та змито усе це потоком біди,
Якій вже надходить нарешті кінець!

Шибки очищають, покриті хрест-навхрест смужками,
Геть штори - нехай всі затемнення кануть в пітьму, -
А десь іще спирт роздають перед боєм фляжками:
Він все виганяє - і холод, і ляк, і чуму.

І ще очищають від кіптяви свічок ікони,
А душа та вуста все шепочуть вірші й молитви, -
З червоним хрестом, втім, ідуть і ідуть, та й ідуть ешелони,
Хоч в зведеннях пишуть - втрачаємо менше вже ми.

І вже розквітають усюди сади,
Прогріта вода і земля на ланах, -
І є нагорода за ратні труди -
Подушка із трав запашних в головах!

Над місто уже не гойдаються аеростати,
Замовкли сирени, бо десь перемога сурмить, -
Та ротні усе ж такі встигнуть комбатами стати -
Якого ще можуть убити буквально за мить.

Ось уже зазвучали трофейні круг акордеони,
Чутно клятви - щоб жити в любові і щоб без боргів, -
Але все ж на захід ідуть і ідуть, та й ідуть ешелони,
А нам от здалось - не залишилось геть ворогів!..