Чом все зовсім не так? Ніби все, як завжди:
та ж і неба блакить наді мною,
той же ліс, і повітря, і шепіт води,
тільки він не вернувся із бою.

Хто ж правий був із нас, не збагнути цього,
в суперечках стояли горою,
тільки зараз мені так бракує його:
щойно він не вернувся із бою.

Він безглуздо мовчав і в підспівах лажав,
говорив не по суті зі мною,
просинаючи, спати мені заважав,
а оце не вернувся із бою.

Що спустошено вщерть, не про те йдеться, ні!
Раптом бачу я: вдвох ми з тобою...
Наче вітром багаття задуло мені,
коли ти не вернувся із бою.

Знов з полону на волю весна утекла,
я махнув помилково рукою:
«Друже, дай тютюну!» - Тиша відповіла:
«Вчора він не вернувся із бою».

Наші мертві - живих не залишать в біді,
чатуватимуть вічно, хто вбиті.
Відбивається небо, ліс - наче в воді,
і дерева - в небесній блакиті.

Вистачало нам місця в землянці одній,
час для двох тік одною рікою;
все самому тепер, та здається мені,
що це я не вернувся із бою.