Не писати мені віршів і романів,
не читати фантастику в кутку:
я лежу в палаті наркоманів
і, здається, сам на голку припаду.

Бойові хтось загоював рани,
а хтось * забезпечив тили.
Гей ви, хлопці мої шировії,
це не голки, це пальці твої.

В душу мені сумніви запали,
голову питаннями свердлять, -
я лежу в палаті, де ковтали,
нюхали, кололи все підряд.

Хтось собі лікував душу,
хтось зали́шився просто один.
Гей ви, хлопці, кидайте марфушу,
переходьте на апоморфін!

Поряд незнайомий шизофренік,
в нього закохалася няня.
Каже він: коли грошей не стане,
перейде на каплі «Барбовал».

Хтось отам проколов собі совість,
хтось в серця вкурив анашу...
Гей ви, хлопці, про вас треба повість,
тільки повісті я не пишу.

Вимагаються негайні зміни!
Самий наш веселий теж затих.
П’ятий день комусь шукають вени;
не знайдуть, він сам від них відвик.

Навіть хтось нюхнув кокаїну,
каже, що миттєвий прихід!
Хтось ужер кіло кодеїну,
і тоді пустив себе в розхід.

Я люблю загульних, та не п’яних,
відчайдушних хлопців люблю.
Я лежу в палаті наркоманів,
стільки тут наслухався всього.

Хтось вганяє куби собі в руку,
Хтось їсть навіть міцний вольфрам...
Добровільно прийнявші муку,
цю пісню присвячено вам.