Я не любив фатальної кончини
І втоми від життя не відчував.
У порах року не люблю години,
Коли пісень веселих не співав.

Цинізм відвертий я не допускаю,
У екзальтованість не вірю, та іще -
коли чужий мої листи читає,
За моє зазираючи плече.

Я не люблю, коли наполовину,
або - коли розмову перервуть.
Я не люблю, коли стріляють в спину,
Але я буду проти, як в лице пальнуть.

Я не люблю себе, коли боюся,
Мені досадно, як невинних б’ють.
Я не люблю, коли нам лізуть в душу,
Тим паче, коли в душу нам плюють.

Плітки я ненавиджу в масці версій,
Дошкульство сумнівів, пошанування млу,
Або, коли нас гладять проти шерсті,
або коли залізом -- та по склу.

Я не люблю самодовольство сите.
Вже краще, нехай гальма підведуть.
Як прикро те, що слово «честь» забуте
і наклепи на чесність боєм йдуть.

Коли я бачу зламанії крила,
Не маю жалю я, і неспроста.
Я не люблю насилля та безсилля.
От тільки - жаль розп’ятого Христа.

Я не люблю манежі та арени:
На них мільон міняють по рублю.
Нехай попереду чекають переміни -
Ніколи я це все не полюблю.