Люблю тебе тепер,
Всі таємниці здер.
Не «після» і не «до», у променях згораю.
Навзрид або на сміх, люблю тепер, при всіх,
А вчора - промовчу, а завтра - я не знаю.

В минулім «я любив»
як в холоді могил.
Все ніжне, що в мені - безкрилить і стриножить,
Хоча поет поетів говорив:
- Я вас любив, любов ще, бути може...

Говорять так про кинуте, відцвіле -
І в цьому жалість є і милостивість,
без трону потурання королю.
Є в цьому жаль, роки що уявила,
Порив, де вже загублена нестримність,
І як би недовіра до «люблю».

Люблю ж бо, вір-не-вір
Моє «тепер» як вир.
Мій вік стоїть тепер - не зріжу і не вдарю!
У часі - у продовженні «тепер» -
не дихаю з «було», прийдешнім я не марю.

Прийду я вбрід і вплав -
Тепер - хоч обезглав! -
З цепами на ногах і з гирями по пуду.
Ти тільки помилково не застав,
Щоб після «я люблю» додав ще я і «буду».

Є гіркота у «буду», як не дивно,
Підроблений автограф, червоточина
І лаз - що у запас, чи двері,
Отрута, що на дні шукатиме людина,
Теперішньому ляпас мов, чудна картина -
Той сумнів в тому, що люблю тепер я.

Герой французьких снів
З численністю часів,
В майбутнім де - не те, й по-іншому в минулім.
Приставлений де був я до ганьби стовпів,
До мовного бар’єру я кликаний був. Чули?

Різниця в мовах - ах!
Становище це - крах!
Та ми з тобою вдвох шукати вихід згодні.
Люблю тебе і у складних часах -
Й в майбутньому й в минулому «сьогодні»!