Я не люблю, коли по комусь дзвони.
Не стомлююсь ніколи від життя.
Я не люблю себе у всі сезони,
Як пісня не вдається до пуття.

Мене від циніків відвертих вивертає,
Не вірю я в захопленість, а ще -
Коли чужий мої листи читає
Чи зазирає в них через плече.

Я не люблю, коли наполовину,
Чи на півслові змовкли, як почув.
Я не люблю, коли стріляють в спину,
Я також проти пострілів впритул.

Ненавиджу плітки у виді версій,
Сумнівних почестей отруєну імлу,
Або, коли навмисно проти шерсті,
Або, коли залізом - і по склу.

Я не люблю упевнених без міри -
Нехай відмовлять гальма вже мені!
Що слово честь забули лицеміри,
За честь вважають жити у брехні.

Коли я бачу зламаних безкрилих,
То їх мені нітрішки не шкода -
Я не люблю ні ґвалту ні безсилля,
А жаль лише розп’ятого Христа.

Я не люблю себе, коли боюся,
І прикро ще, коли невинних б’ють,
Я не люблю, коли залазять в душу,
Ненавиджу тим більше, як плюють.

Я не люблю манежі і арени -
На них мільйон міняють на дрібні,
Й нехай попереду якісь великі зміни,
Любові це не викличе в мені.