Я не люблю, нехай там як, фатальність,
І від життя ніколи не втомлюсь.
І не люблю я будь яку реальність,
Де я співаю, та не веселюсь.

Я не люблю холодного цинізму,
В захопленість не вірю ні на мить.
А ще, коли через розбиту призму
В листи мої позиркати кортить.

Я не люблю, коли розмова навпіл,
Або зненацька зігнута в кільце.
Я не люблю, коли у спину залпом
Стріляють, й не люблю, коли в лице.

Ненавиджу плітки у формі версій,
Червиві сумніви та похвальби голки.
Або - коли до скону проти шерсті,
Або - по склу залізом пошкребти.

Упевненості ситої не лю́блю,
Нехай вже краще гальма відпадуть!
Або коли позаочі та з люттю,
Й коли про честь згадати не дають!

Коли я крила зламані побачу,
На це у мене відповідь така:
З безсилля й від насилля я не плачу,
Та шкода розіп’ятого Христа!

Я не люблю себе за боягузтво,
Я не люблю, коли невинних б’ють.
Я не люблю, коли мені з паскудством
У душу лізуть, чи туди плюють.

Я не люблю манежі та арени,
Там решта від мільйона - по рублю!
Нехай життя міняє авансцени -
Ніколи я цього не полюблю!