Лукомор’я більш нема,
від дубів - труха сама.
. . . деревина,
але ж - на:

поналізли, як клопи,
побудовані хлопи,
порубали всі дуби
на гроби.

Жити здорово в домах,
що на курячих ногах,
та з’явився всім на страх
вертопрах.

Добре діло він зробив -
Бабку відьму напоїв,
ратний подвиг учинив -
дім спалив.

Ти мовчи, мовчи, нудьга,
в грудях або де.
Це ще поки приказка,
казка ще буде.

Там ще ходить кіт, бува,
як наліво - то співа,
Справа - так загне слова,
що овва!

Вчений сучий син - з умом:
ланцюга продав на лом,
і одразу - за вином
в гастроном.

Якось раз за божий дар
він отримав гонорар:
в Лукомор’ї перегар -
на гектар.

Та вхопив його удар,
і, щоб збігти божих кар,
Кіт диктує про татар
мемуар.

Ти мовчи, мовчи, нудьга,
в грудях або де.
Це ще поки приказка,
казка ще буде.

Тридцять три богатиря
Порішили, що пора
Наплювати на моря
і царя.

Кожен шмат землі узяв,
курника побудував -
і його охороняв,
. . . справ.

Їхній дядько штанки з’їв,
з дуба зруба і зробив.
Всім навколо нагрубив,
як хотів.

Матюгався зо три дні,
А чому б йому і ні,
він курні мав курені
на Десні.

Ти мовчи, мовчи, нудьга,
в грудях або де.
Це ще поки приказка,
казка ще буде.

А Русалка - от діла! -
честь недовго берегла,
А взяла - й народила,
як могла.

Тридцять три чоловіка
відцуралися синка,
і будь-хто йому гука:
- Син полка!

А один чаклун - товстун,
реготун, брехун, лестун -
Насвістив їй, як відун
дамських струн:

- Розумію що й чому,
і з дитиною візьму!
І здалася та йому,
як в тюрму.

Ти мовчи, мовчи, нудьга,
в грудях або де.
Це ще поки приказка,
казка ще буде.

Чорномор, хоч борода -
перший злодій і байда,
вкрав Людмилу без стида
і суда.

Користує ловко тать,
що уміє, зух, літать.
Ледь загаєшся, він хвать -
і тікать.

А летючий килим - цей
взагалі здали в музей,
де одурюють людей,
як дітей.

Й не боїться старий хрич
красти дівок, хоч ти хнич.
Чорт, скоріш йому позич
параліч!

Ти мовчи, мовчи, нудьга,
в грудях або де.
Це ще поки приказка,
казка ще буде.

. . .
лісовик був не допив,
лісовиху свою бив
і ганьбив:

- Дай рубля! Бо вб’ю не то,
я ж тобі не аби хто.
Не даси - проп’ю ото
долото.

- Чи ж я ягід не носив? -
Знову дідько голосив.
Скільки сіна накосив,
натрусив.

Надривався за здаля,
твоїх забавок задля.
А тобі шкода рубля,
ах ти, тля!

Ти мовчи, мовчи, нудьга,
в грудях або де.
Це ще поки приказка,
казка ще буде.

І катма чудних птахів,
звірини і поготів.
Тільки зграї єгерів-
кабанів.

І тепер не новина -
Лукомор’я більш нема.
А поет був не сповна
розуму.

Ти мовчи, мовчи, нудьга,
десь там у грудях.
Як що це все приказка,
значить, справи - швах.