Я не люблю закінчення страшного,
І від життя ніколи не втомлюсь.
Я не люблю зневіри часу того,
Коли в піснях веселих не сміюсь.

Я не люблю відкритого цинізму.
У захват я не вірю та іще
Коли чужі листи читають, слізно,
Знічев’я перегнувшись за плече.

Я не люблю коли на половину...
Коли в розмову лізуть, як у мул.
Я не люблю коли стріляють в спину.
Я також проти пострілу впритул.

Ненавиджу плітки як лоно версій,
І шани голку й сумнівів черву.
Або коли - по хутру як по жесті,
Або як бють сталюкою по склу.

Я не люблю упевнену ту ситість.
Хай гальма, краще, зрадять вже мені.
Не честь в пошані, а панує ницість
І, позаочі, пересуди злі.

Поламані коли я бачу крила
Немаю жалю більше, не спроста,
Я нелюблю насилля і безсилля,
Шкодую лиш розпятого христа.

Я не люблю у серці свому страху
Образа рве коли невинних бють.
Я не люблю як душу рвуть, з розмаху,
Тимбільш коли у неї ще плюють.

Я не люблю манежи та арени.
Міняють там мільйон за копійки.
Нехай великі ждуть нас переміни
Не полюблю я того, у віки!