Ой, де був вчора я - не згадаю, капець.
Пам’ятаю: подвір’я з баюрами.
В хаті ***** - як альфа-самець,
зп’яну їх діставав шури-мурами.

Як проснувсь з бодуна -
бац, пред’ява мені,
що я матом всіх крив
******

з люстри в ванну скакав,
потім сильно співав
і у когось в мотні
покемонів шукав.

 
 
 
 

 
 
 
 

 
 
 
 

Ще й шмурдяк з бутля пив, на столі лабав блюз, -
аж сусіди прийшли з волонтерами
і, накинувшись кодлом, зв’язали у пук
грубим дротом з вольта́ми й амперами.

Хто плював мені в твар,
а хто тюльку в рот пхав,
а якийсь архар
по мені танцював,

й тільки пані одна,
що без хлопа жила,
врятувала мене:
на поруки взяла.

Я з розквашеним писком - ген біля дверей:
робим вигляд, що страшно покаявся.
«Розв’яжіть, - попросив, - і все буде окей!»
Розв’язали; виделки сховали всі.

Що тут, блін, почалось!
Чистий ужас чи жах:
Хтозна звідки взялось
стільки сили в руках.

Я, немов гамадрил,
там ходив ходуном,
******
все летіло в вікно!

Ой, де був вчора я! Блін, то повний капець.
Пам’ятаю себе з двома Ганьками...
Словом, щоб відтягнути свій власний кінець,
тре конкретно кінчати із п’янками.