Благодать - а чи благословення
Ти пошли на забутих рабів.
Дай нам, Боже, снаги омовення,
Щоб лишитися світлом - Тобі.

В світ пороків, гріхів і печалю,
Світ бездушшя, де прагнення - біль, -
Пар для душ, що забуті, - надалі,
Ніби кулі пусти - звідусіль.

Те, що мучить людину - у пару,
А тоді - в високость, до небес!
Хто очищений - мусить, зугару, -
Розпізнати - де з суттю, де без!

Марно прагнем - у душ крізь години.
Омовення рівняти з миттям -
Не дає тобі звання «ЛЮДИНА» -
Ти, небого, навіки затям.

Ти шмагай - до нестями, щоб душу
Враз очистити з паром зумів.
Щоб торкати - забутих віддушин,
Без чужих, надто різних, умів.

А зцілитися - виразки, болі:
Душ оцей, із рятуючих вод, -
Допоможе на клятому полі,
Де один на півсотні - урод.

Ми шмагаємо віником душі -
Щоб зігріти свою голизну,
Щоб забути поради - не слушні,
І узимку - зустріти весну.

Благодать - а чи благословення:
Ми забули давно віри суть.
Мийте тіло - а щоб омовенн
Вам вказало на бутності жуть...

Ми всі рівні в шмаганні душевнім:
Голизну не сховати повік.
Всі ми дечим дияволу кревні:
Кожен тільки себе чути звик...