Я вивчив усі ноти від і до,
Хто розповiсть про це питання прямо?
Бо починають гаму з ноти “До”
Й те ж саме “До” стоїть в кінці у гами.

Нотам тим, бач, не сидиться:
Ждуть “До”, “Ре”, “Мi”, “Фа”, “Соль”, “Ля”, “Сі” й не сплять,
Поки розкидають по полицях
Руки, що їх будуть розставлять.

Відоме одне ствердження старе, -
Та в тенденційність впасти тут не просто, -
Що місце своє має нота "Ре"
На цілий такт, та й ще на одну восьму.

Яку тональність ти тут не візьми -
Нерівність звуків у повiтрi свище.
Одна й та ж нота, ну, припустим «мi»,
Звучить сильніше, ніж та ж нота - вище.

Нотам тим, бач, не сидиться:
Ждуть “До”, “Ре”, “Мi”, “Фа”, “Соль”, “Ля”, “Сі” й не сплять,
Поки розкидають по полицях
Руки, що їх будуть розставлять.

За строфами завжди iде строфа -
Як попередні, що писав власноруч, -
Та ось, бува, скажімо, нота "фа"
Звучить сильніше, ніж та ж нота поруч.

Як раптом десь затешеться бемоль,
В ту ж саму мить, як вліз він безпардонно,
Стiйка на перший погляд нота «соль»
Сама собi враз зрадить на півтону.

Нотам тим, бач, не сидиться:
Ждуть “До”, “Ре”, “Мi”, “Фа”, “Соль”, “Ля”, “Сі” й не сплять,
Поки розкидають по полицях
Руки, що їх будуть розставлять.

Сів композитор трохи опiсля,
Прорiзав знаком музику вiн грубим.
І ніжна, оксамитна, нота "ля"
Свій голос до дієзу більшить буде.

Нарешті, - знав Бетховен, як i всi, -
Без ноти «сі» нема ні гри, ні співу.
I майорiє зверху нота "сі",
Та з висоти нам вигляда красиво.

Нотам тим, бач, не сидиться:
Ждуть “До”, “Ре”, “Мi”, “Фа”, “Соль”, “Ля”, “Сі” й не сплять,
Поки розкидають по полицях
Руки, що їх будуть розставлять.

Не вартi ноти суперечок хор,
Є cекретарки в них, й персони старшi.
Вважається, що в сі-бемоль мінор
Звучать прекрасно всi жалобні марші.

Окрім цих нот безправних та простих
Бувають також ноти-паразити.
Хто їх зіграє, й проспіває їх?..
Та з нами - бог, а з ними - композитор!

Нотам тим, бач, не сидиться:
Ждуть “До”, “Ре”, “Мi”, “Фа”, “Соль”, “Ля”, “Сі” й не сплять,
Поки розкидають по полицях
Руки, що їх будуть розставлять.