Не люблю я невідворотного фіналу,
Ніколи втоми від життя не визнаю.
Проте не люблю я такого стану,
Коли веселих я пісень не пропою.

Не люблю я відвертого цинізму,
В захопленість не вірю, мабуть ще -
Коли чужий мої листи читає нишком,
Заглядаючи мені через плече.

Не люблю я, якщо наполовину
Або перервано якусь з моїх розмов.
Не люблю я, коли стріляють в спину,
Я також проти пострілів в упор.

Ненавиджу плітки у формі версій,
Хробаків сумніву та вшанувань жалю,
Коли весь час нас гладять проти шерсті,
Або коли залізом труть по склу.

Не люблю я упевненості ситої,
Вже краще хай відмовляться гальма!
Мені так прикро: слово «честь» забуте,
І що в честі наклепи за очьма

Коли я бачу, що зламали крила -
Немає жалості в мені, і неспроста.
Не люблю я насилля та безсилля,
Та тільки шкода розіпнутого Христа.

Не люблю я себе, коли боюся,
Образливо мені, коли безневинних б’ють,
Не люблю я, коли мені лізуть в душу,
Та більше ще, коли в неї плюють.

Не люблю я манежі та арени,
На них мільйон міняють по рублю,
Нехай в майбутньому чекаємо на зміни,
Проте ніколи це не полюблю.