Я несла свою Біду
по весняному льоду, -
обламався лід - Душа обірвалася -
в воду каменем пішла, -
а Біда - хоч і важка,
та за гострі, за краї
все чіплялася.

І шука мене Біда
по світах ще з того дня.
Ходять з нею Поголос з Поговірками.
А про те, що я жива
знала лиш одна Верба,
а іще Перепела
з Перепілками.

Хтось із них сказав йому -
моєму господарю -
мене видали, бо про-говорилися.
Від жаги був не в собі,
і за мною він побрів,
а за ним Біда й Плітки
учепилися.

Він догнав мене, обняв
і на руки взяв, підняв.
Поруч з ним в сідлі Біда осміхалася.
Та залишитись не міг -
через день він знов побіг, -
а Біда навіки вічні
залишалася.