Ось і все, я покинув Расію!
Всі дівчатка мої у сльозах.
Я ж насіння своє тепер сію
На чужих Єлисейських полях.

Ляпнув хтось у трамваї на Пресні:
«Та нема, він змотався, не плач!
Ось тепер хай чужі нам ці пісні
Пише там про Версальський палац!»

Чую ззаду уривки я реплік:
«Та не той, той поїхав - зовсім!»
«Ах, не той?» - і штовхають під ребра,
І сидять на колінах в таксі.

А той, з котрим сидів в Магадані,
З громадянської друг ще війни, -
Каже, що я пишу йому: «Ваня!
Сумно, Ваня, мені тут - кранти!»

Я просився вернутись ще влітку,
Я навколішки ледь не ставав...
Та брехня! Не повернусь нізвідки,
Бо нікуди і не виїжджав.

Хто ж повірив - тримай подарунок,
Щоб хороший фінал, як в кіно, -
Башню Ейфеля, хочеш, - в пакунок!
На додачу - заводи Рено!

Я сміюсь, аж вмираю від сміху.
Як повірили пліток бруду?
Не хвилюйтесь так, я ж не поїхав.
Й не надійтеся - не поїду!