Я несла свою біду
по весняному льоду.
Проломився лід - душа провалилася.
В воду каменем пішла,
а Біда важка була
та за гострії краї
зачепилася.

І ні дня не промине,
скрізь вишукує мене,
і Чутки з Бідою йдуть з Поговірками.
А що я іще жива,
знає схилена верба,
та іще рясні жита
з перепілками.

Заманулося кому
донести коханому,
розпатякали усе, таки видали!
Він і чути не схотів
і до мене полетів,
а Біда і ще Брехня
присусідились!

Наздогнав мене, обняв,
на коня в сідло підняв,
Ну а там Біда собі посміхалася...
Та лишитися не зміг -
на один лиш день прибіг,
а Біда уже навік
тут зосталася.