Я не люблю фатальності і "року",
На щастя, втоми від життя не знаю.
Я не люблю ніяку пору року,
Коли пісень веселих не співають.

Холодного цинізму не вітаю,
В захопленість не вірю та іще
Ненавиджу, коли листи читає
Чужий, зирнувши повз моє плече.

Я не люблю, коли наполовину,
Або коли розмову перервали.
Я не люблю, коли стріляють в спину,
І ще я проти, щоб впритул стріляли.

Ненавиджу плітки у ролі версій,
Голки пошанувань і сумніви малі,
Або - коли весь час супроти шерсті,
Або - коли залізом тай по склі.

Пихатість ситу, коли в інших скрута.
Вже ліпше раптом гальма неробочі.
Як прикро, слово "честь" уже забуто
І в почестях, коли пліткують поза очі.

Коли я бачу знівечені крила,
Неспроста жалості немає, та:
Я не люблю насилля та безсилля,
Але шкода розп’ятого Христа.

Я не люблю, коли я сполошуся,
Я досадую, як невинних б’ють.
Я не люблю, як заповзають в душу,
Та поготів, коли туди плюють.

Я не люблю манежі та арени:
На них мільйон міняють по "рублю".
Великі переміни - не для мене -
Я все ж ніколи це не полюблю!