Все чомусь, - не таке. Наче, все - як завжди, З глибиною небес голубою - Те ж - повітря і гай, і вишеві сади... Тільки він не вернувся із бою!.. Чи збагну я коли, хто правий був із нас В суперечках - без сну й супокою?! Як же скрутно без нього мені повсякчас! Вчора він не вернувся із бою!.. То, було, німував, то нестерпно співав, Розмовляв, наче сам із собою, З досхідсонця мені - бачить сни не давав! Й, раптом, він не вернувся із бою! Щодо пустки в душі.. - Хто б за те говорив! Враз збагнув я, що нас було - двоє! Наче вітер - багаття моє загасив! Згинув він! - Не вернувся із бою! Наші мертви нас не залишать в біді, Друзі, вбиті, немов вартовії! Відбиваються небо і гай у воді, І дерева стоять голубії! Нині вирвалась, наче з полону, весна, Я забувсь, і покликав його я: “Друже, дай прикурить!..” А озвалась - луна: Вчора він не вернувся із бою! У землянці ставало і місця на нас, Й для обох йшла доба за добою. Нині все - одному. Та, здається всякчас: Ніби я не вернувся із бою!
© Юрій Отрошенко. Переклад, 2012